Від лабораторії до реального життя: тривожний дзвіночок матері про безпеку дітей в автомобілі

Пронизливий гудок луною прокотився по величезній, облицьованій каменем будівлі. Тієї ж миті ми почули клацання, тріск, схожий на батіг, і безпомилковий звук чогось, що набирає швидкість.

З нашого оглядового майданчика зі скляними стінами високо над Центром безпеки Volvo Cars Сара, працівниця Volvo Cars, спостерігала, як автомобіль вилітає з тунелю і мчить до масивного бетонного блоку.

Удар був жахливим. Хрускіт металу об нерухомий об’єкт, миттєве розгортання подушок безпеки, зминання капота. Звуки, яких я ніколи раніше не чула в реальному житті.

А всередині цієї хмари подушок безпеки я знала, був манекен для краш-тестів, розміром з дитину, пристебнутий до автомобільного сидіння.

«Те саме автокрісло, яким користується моя дочка»

Я завжди була прихильницею безпеки в автомобілі. Моя мама навіть не заводила машину, доки всі не пристебнуться пасками безпеки. У нас завжди були дитячі крісла або бустери, і з раннього дитинства нам розповідали про небезпеки, з якими стикаються діти в автомобілях.

Але тільки переїхавши до Швеції і почавши працювати у Volvo Cars, я по-справжньому усвідомила цю ідею.

Після проведення мого першого краш-тесту мені показали відеозапис, на якому порівнювався вплив на манекен дитини, що сиділа в автокріслі обличчям вперед, і на манекен дитини, що сиділа в автокріслі проти напрямку руху. Від цього мені аж погано стало. Цього було досить, щоб переконати мене тримати своїх дітей у задньому кріслі якомога довше.

Але це легко говорити, перебуваючи у Швеції, — тут це норма.

А от у моїй рідній країні все інакше. Однорічних дітей саджають в автокрісла, обернені вперед, малюки подорожують без бустерів, а діти і дорослі закидають за собою нагрудний пасок безпеки, бо «це незручно».

Коли ми приїхали додому і наполягли на оренді автокрісла, оберненого проти напрямку руху, для нашого малюка ми зіткнулися з безліччю запитань від сім’ї та друзів: «Вона виглядає так незатишно! Мене б знудило» — і навіть висміювали за заклик пристібатися пасками безпеки — «Мені шию дряпає!»

Але для мене це не підлягає обговоренню. А оскільки мої діти ніколи не знали нічого іншого, вони беззаперечно залазять у свої автокрісла.

Я сподіваюся, що вони ніколи, ніколи не потраплять в автомобільну аварію.

Хіба що одного дня вони підуть моїми стопами і на власні очі побачать неймовірні досягнення Volvo Cars в галузі безпеки.